BooksUkraine.com » Сучасна проза » Пісні про любов і вічність (збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісні про любов і вічність (збірник)"

358
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пісні про любов і вічність (збірник)" автора Любомир Андрійович Дереш. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 82
Перейти на сторінку:
був сильно модний там, у столиці. Паша, не надто старший за свого попередника, був уже солідним чоловіком зі статусом: власна квартира, авто і пристойні доходи від тренувань – він проводив заняття з йоги московським знаменитостям. І хоча матеріальне питання, здається, у випадку з Аліною було вирішене, Батя відчув іще один поштрик тривоги, яку вже встиг прийняти і полюбити, як щось рідне і незмінне – вона з’являлася в серці тепер щоразу, коли він думав про рідних. «Зажими повертаються», – казав він своєму масажистові й просив глибше розмасувати грудну ділянку, а потім, вдома, не зізнаючись старанному Віталію Павловичу, що його робота не мала успіху, намагався розслабити це місце в грудях, у ділянці серця, особливими асанами та дихальними вправами, від чого дедалі більше упевнювався (десь глибоко в собі, куди не сягали жодні фізичні зусилля), що цим викрученим хребтом і заломленими ногами він тільки тугіше змотує себе у вузол, аби витримати тайфун, який дрімає в ньому всередині і який, не дай Боже, одного дня може вирватися на світ. Від цієї думки йому ставало зовсім холодно всередині, і він тихцем брав з полиці в малої вже давно не відкриваний том Кастанеди, аби перечитати ще раз про «самотнього птаха».

Друзі Аліниного нареченого, відомого в йогічних колах як Паша Мордор (а друзі ці були багатими бізнесменами, які увірували в йога-бізнес і не щадячи гаманця свого вкладалися в цей напрямок усіма своїми коштами), будували на одному з островів у Сіамській затоці великий ретрит-центр, куди найбагатші люди Росії могли б приїхати зняти стрес у комфортних, сповнених високоякісної благодаті будиночках із бамбуку, насолодитися аюрведичними процедурами і, прогулюючись викладеними гірськими каменями стежинами серед тропічного саду, розмірковувати над всесвітньою гармонією дао.

На дев’ятому місяці вагітності Аліна і Паша полетіли народжувати у ще не добудований аюрведичний пансіонат на Ко-Тао, й однієї місячної ночі, одразу після шторму, Аліна народила дитину просто в теплі води Індійського океану – останній писк моди серед фанатів «усвідомленого батьківства». Паша сам приймав у неї пологи і перерізав пуповину. Немовля підхопило інфекцію з води і за три дні померло. На Пашиній сторінці у Фейсбуку з’явився запис: «У такі моменти запитуєш себе: чи правильні основи, на які опирається твоє життя?».

Коли ця звістка дійшла до Баті, він відчув, як темні хмари невідомого прокляття огортають його сімейне гніздо. Брудна клякса емоцій, схожа на виплеск чорнила кальмаром, розповзлася у нього всередині. Тривога за доньку, передчуття катастрофи, що от-от мала спостигнути його сім’ю, – все це трощило його внутрішні узбережжя штормовими хвилями не згірше цунамі, що накидалися на Таїланд. Сповнившись чогось, що він не наважився назвати відчаєм, Батя поїхав до Голосіївського монастиря, де, як йому розповідали знайомі, лежали мощі святої Аліпії. Туди, до Голосієва, вчащали йогині, котрим життя задало перцю. Батя завжди вважав цих матрон несерйозними практиками і ніколи близько з ними не спілкувався. Вони були фанатками Аюрведи, лікування медом і травами, шукали гармонії і спокою і впадали в транс від аромаламп та інших приладів побутового підвищення серотоніну. У сутужних ситуаціях вони чомусь забували настанови йогів та містиків Тибету і бігли до найближчої церкви ставити свічку святому Пантелеймонові. А у серйозних справах їхали, звісно, до матінки Аліпії. Сподіватися, що з їхніми гріхами хтось, окрім юродивої святої, міг би їх прийняти ще, не доводилось.

Потай від інших Батя поїхав до Голосієва, готуючи заздалегідь фразу про те, що ходив на місце сили, в тому разі, якщо доведеться зустріти там когось зі своїх тренерів чи учнів – всі ж бо знали, що Батя таких речей не сприймав.

На монастирі його різонув напис: окрім католиків, протестантів і п’ятдесятників, до храму заборонялося входити йогам, магам та екстрасенсам, і Батя, вже налаштувавшись на піднесене, знову занурився в скепсис. Повторюючи за іншими парафіянами, він перехрестився і зайшов до святої. Дух свічок, кадила і людського подиху стояв у гробівні. Горіли лампадки. Люди молилися, хтось плакав, інші підходили до мощей, прикладалися чолом, цілували, залишали записки.

Батя написав на записці: «Нехай в Аліни все буде добре» – і поклав її під покривало над мощами. Перехрестився і вийшов на свіже повітря.

Його огорнув спокій, уже забуте відчуття тепла. Не бажаючи їхати з монастиря, він блукав засніженим храмовим подвір’ям, спустився до озера і, присівши там, серед дерев, охопив руками голову. Він надто довго скручував себе у тугий вузол, і сподіватися, що зараз цей вузол, змащений миром, розв’яжеться, а серце запахтить ладаном, було марно. Він відчув себе по-дурному – йому вже п’ятдесят, а він, як ідіот, приїжджає раптом ні сіло ні впало до монастиря.

«Спаси, Господи, добрий чоловіче, – почув він голос за спиною. Над ним, на кручі, стояв довготелесий монах. Чоловік у кілька кроків збіг до нього. Він мав бороду, виглядав свіжо, був іще молодим. Батя не без в’їдливості зауважив, що в бороді у монаха шматочки дерми і крихти їжі. – Красиво, та?»

Лід скував озеро, верби було вкрито інеєм.

«Вітаю, – озвався Батя, щоб не бути неввічливим, уже передчуваючи спробу проникнути в його внутрішні кордони. – Я вже йду».

«Та можете й не спішити, – відказав монах. – Сам сюди приходжу помилуватися. Я вам не заважатиму».

Батя кивнув головою, ще не довіряючи монахові. Вони трохи постояли біля берега, монах щось бурмотів під ніс. Батя, відчуваючи себе зобов’язаним чимось чоловікові, який стояв біля нього (мовчати в його присутності було незручно), спитав: «Скажіть, а в чому все ж таки сенс історії про Каїна та Авеля? Чому Господь не прийняв жертви Каїна?»

«Така була Божа воля, – відказав монах. – Бог ні від кого не залежить. Хоче – приймає, а не хоче – не приймає».

«Так що, сенс не в тому, що Господь не вегетаріанець?»

«Сенс історії – у смиренні. Каїн позаздрив Авелеві, бо в гордині своїй думав, що і його жертву Господь мусить прийняти теж. Але не ми над Господом, а Він над нами».

Монах подивився на нього глибоким, добрим поглядом.

«Бачу, ви людина хороша, про високе думаєте. Скажіть, може, якийсь камінь лежить вам на душі? Відкрийте серце, душі легше стане», – мовив монах.

Щось тепле огорнуло Батю від цих слів. Ні, ні, він не збирався йти туди, не збирався піддаватися цьому чарові.

«З донькою проблеми, – сказав він неохоче. – Дитину втратила».

І, сказавши це, тут же припнув собі язика. Він відчув себе полеглим.

Монах, що стояв поруч із ним, дивився на замерзлу гладінь озера, на присипані снігом

1 ... 30 31 32 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісні про любов і вічність (збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісні про любов і вічність (збірник)"